дівчини, Петро дозволив йому везти Катрю, хоч суворому козакові те було й не до вподоби.
З радощів Гнат майже всю ніч не спав і, вставши вдосвїта, почав з свого жупана та з черпака намощувати сідельце для Катрі.
Коли козаки почали виступати й Гнат приїхав по Катрю, вона змагалася, соромлячись сідати до козака, але мати силою підвела її до Гнатового коня, а Гнат, нахилившись з сідла, мов пір'їну, підхопив її руками й посадовив поперед себе так, щоб вона, сидячи до нього боком, мала можливість держатись рукою за луку сідла.
Од Вербової балки запорожці ще йшли Диким Полем п'ять день, не, побачивши за ввесь час ні одної оселі й не здибавши ні одної живої душі. Тільки тарпани, вовки, сугаки, лисовини, зайці, тхори, бабаки та сурки шмигали повз козаків та ще орли, дрохви, журавлі, хохітва та великі табуни куріпок і перепелиць, сновиґаючи в повітрі, були свідками їхньої мандрівки. Всі ці свідки були мовчазні й тільки дрібненькі жайворонки своїм любим, лагідним співом розважали засмучені душі козаків, нагадуючи їм про рідну Україну.
Запорожці посувалися дуже помалу й найбільше через те, що січовий образ святої Покрови був великий і важкий, козаки ж мали за гріх навантажити його на коня, а ввесь час несли його по середині на руках.
Гнатові довга подорож була дуже мила й він тільки й хотів, щоб вона протяглася як найдовше. Що-дня він садовив Катрю біля себе на коня, росповідав їй про своє хлоп'яче життя й про свої походи з полковником Порохньою й слухав оповідання дівчини про життя в Гарді й про те, який їй жаль за курчатками,
