величкий гурток українців, котрий не поділяв реакційного настрою своїх товаришів, запропонував мені скласти історію української літератури такого характеру, як моя стаття про Шевченка у IV книжці «Громади».
Пропозіція ця, правда, мала на увазі тільки новішу літературу на українській мові у XIX ст., та я пораяв розширити працю й скласти історію української літератури у 3-х разділах:
1) Доля української мови у зв'язку з історією національної самосвідомости та громадського руху з IX по XIX ст.
2) Устна (народня) словесність на Україні.
3) Письменство на українській мові з XVI по XIX ст.
Другий одділ з них вимагав попередньої спеціальної розробки, можна сказати, зовсім на ново, бо до цеї пори навіть самі найученіщі українські дослідники народньої словесности (напр. Костомаров) зовсім не прикладали до неї європейського порівнавчого метода й дивились на неї як на цілком самобутний продукт місцевого національного грунту. Тому-то я мусив узятись за роботу цілого ряду монографичних праць здебільшого про казки, новелли, апологи, легенди та історичні перекази українські, порівнюючи їх з фольклором ріжних народів. Де-які з цих
