проти народу, проти соціялізму! В цьому напрямі було і є багато „героїзму“ упертости, злости, жертв. Ціною нечуваного самопониження повзе на чотирьох під ноги своїх ворогів — польської шляхти, денікінства, антантської буржуазії — і благає про поміч, про танки і зброю проти українських селян і робітників, обіцяє на віки запродатись майже в кріпацтво, запродати нафту, степи, вуголь, залізо, цукор, дніпровські пороги, могилу Шевченка, „святу Софію“, — все, все! тільки дайте нам змогу знищити соціялістів, уратувати Европу від соціалістичної революції!
В цій хуртовині злочинств проти свого народу українська буржуазна інтеліґенція йде під прапором „вільна рента“, „визиск“, „буржуазне панування“ вперед, вперед і несе отруйливо-брехливу фразеольоґію в світ, оббріхуючи „коханий народ“ і продаючи його в чорне рабство.
Всю цю „творчість“ і „розвиток національної культури“ можна зрозуміти лише тоді, коли зробити оцінку методом аналізи клясових інтересів, що ми пробували начеркнути загально на початку статті. Так! Трудова інтеліґенція, як позбавлена клясової свідомости частина пролєтаріяту, грає пасивну ролю, не може проводити революцією, і мусить зложити зброю перед пролєтаріятом. Вона позбавлена воління, великого хотіння,
