у Львові.
З огляду на те, що „Діло“ умістило в чч. 216–224 під заголовком „Розкол серед гетьманців“ сензаційні вигадки п. В. Липинського, які баламутять громадську опінію, нищепідписані вважають, що „Діло“ оскільки воно дійсно є „орґаном репрезентативним“, отже в особливих випадках понад-партійним і загально українським, вважатиме своїм моральним обовязком умістити на своїх сторінках слідуюче спростовання:
Розколу в рядах орґанізованих гетьманців немає, а „розколюється“ лише сам В. Липинський. Від В. Липинського, як автора Статуту і Регламенту У. С. Х. Д. та „Листів до Братів-Хліборобів“, взагалі як ідеольоґа гетьманської державної ідеї, відщепився сьогоднишній Липинський, як творець вищезгаданого памфлєту. Перший основував своє діло на христіянській релігії та її моралі, заприсягався „працювати над зміцненням внутрішньої єдности серед гетьманців через взаємну пошану, братерську любов, честні і прості взаємовідносини і піддержування рівности авторітету“. Другий — Липинський, автор памфлету, зломивши присягу, насичує цей памфлет ненавистю і злобним бажанням очернити, осмішити і понизити всіх гетьманців і в першу чергу Я. В. Пана Гетьмана.
Деж тут „розкол серед гетьманців“?
Це трагедія самого Липинського, про що, подаючи це спростовання, згадуємо з великим сумом. Зрозуміло, що цей другий Липинський, зійшовши на таку низьку дорогу, не міг вже рахуватися в своїм памфлеті ні з правдою, ні з користю справи Гетьманського Руху.
При кінці минулого року В. Липинський добровільно і з власної ініціятиви, з причини — як він сам пише до Ради Присяжних — „хронічної і невилічимої недуги“, перейшов на становище „неурядуючого Голови Ради Присяжних“. Одначе скоро після того, хоч недуга все збільшувалася, а вірніше через це саме, В. Липинський починає знову втручатися в орґанізаційні діла. На це не годяться ні Пан Гетьман ні Рада Присяжних. Тоді В. Липинський сердиться і починає підпольну аґітацію проти Я. В. Пана Гетьмана і Центра, чим
