— А, чін топри, чін топри![1] — сказав пан Гопман. — А, шо ви за єдна кльопа[2], чого вам трепа?[3]
— Та я, прошу пана, Добробит. Пан мене чогось кликали. Ось і ферделюнок.
— Ага, ага, то ви Топропит! Топре, топре, пане Топропит, сітайте! Маємо тут тещо на вас поховорити.
— На мене?
— Ну, на вас, за вас, про вас, все отно. Скажіть мені, пане Топропит, я чула, що у вас є шпихлір хромацький?
— Та є.
— А мноха там на той шпихлір спіша?[4]
— Та є жита тисяча кірців[5], пшениці щось зо п'ятсот, а вівса, бачу, буде до п'ятнадцять сот.
— Хо, хо, хо! То топре! То туше топре! Нам акурат стільки трепа.
— Вам, пане Гопман?
— Ні, не мені самому! Пан старший від війська пише, що йому трепа. Так ви, пане Топропит, посволите, шо ми сопі то спіша саперемо?
— Ба… ба… а то яким правом? — пробовкнув зачудований Добробит.
— Ну, ну, ну! Не тумайте, шо ми сатармо! Ні, ми не такі люти[6]. Ми вам тамо таку оплікацію, росумієте?
— Яку оплікацію?