„Який там лад пішов у господарстві
По смерті мами — я й згадать боюсь!
Злодії там пишались, наче в царстві,
Рабівники, немов на хвилі гусь!
Жид жида перегонював в крутарстві
І кожний льокай частку рвав якусь.
День-в-день гармідер, стук, розпуста, ґвалт і сварка,
І батька голодом морила куховарка.
„Почув я те, як-стій покинув школу —
Та й остогидла ж бо вона мені!
Мов сироту, обідрану і голу,
Так рідний дім застав я. На гумні
Розбита скирта, свині в ній посполу
З гусьми й качками рились; в стороні
Гнила попсована машина у баюрі
І свіжі висіли аж три волові шкурі.
„Плотів[1] нема, полупані[2] всі брами,
Обламані гілляки з деревин,
П'ять шкап у стайні перед жолобами —
Нужденна решта з батькових стаднин;
В стодолі пусто, серед току ями,
Зачинений не торохкоче млин…
Хоч як чуже мені було хазяйське діло,
Та серце на той вид у мене заболіло.
„Як бомба, впав я поміж ту двірню,
Що, мов татари, рвались на рабунку.
Зібрав сусід і ближчую рідню,
Щоб їх просить поради і рятунку.
Розбуркав батька, кинувсь день-по-дню
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 15. Поезії (1960).djvu/374
Цю сторінку схвалено
