„Неправда!“ — крики розляглися, —
„Бо нас неволять до роботи,
А ви із власної охоти
У панську службу найнялися.
Тепер ми браття вам, сусіди,
А чим то ви для нас завсігди?
Які то в вас тоді слова,
Коли під вашими руками,
Під канчуками, нагайками
Нам тіло кров'ю підплива?
Ні, годі! Горе наше вщерть
Переповнилось! Всі погинем,
Але на вас ще пострах кинем!
Моліться! Тут вам буде смерть!“
„Ха-ха-ха-ха! Оце то й діло“ —
За нами враз загоготіло. —
„Ха-ха-ха-ха! Оце то раз!
Чи бач! Пани офіц'ялісти
Учаться на колінах лізти
Перед хлопами! В добрий час!
Та фе, панове! Гонор майте!
Досить клячати, уставайте,
А то промочите штани!
І чом ті люди так над вами
Стоять довкола з сокирами?
Чи в танець ладяться вони?“
Се пан був. Мов з землі вродився,
Так враз між нами опинився
У футрі, в польських чоботях,
І з своїм канчуком в руках,
Гордий як все, та не гнівливий,
Ба навіть усміх жартовливий
Грав у нього на устах.
