ючись за голову. Втім, вибило пів до шостої. Начко задрижав, задержавсь — і заразом здавалося, що весь зібраний потік його думок і почувань задержався, замерз і заледенів відразу. Біль у грудях залишився, глухий, глибокий, невиліченний, але думки, звиклі до професійної праці, мов коні до кирата, звільна почали брати інший оборот. Він машинально засвітив лампу, вдягнувся і, взявши з цвяха великий ключ від брами, вийшов з камениці. До друкарні на вулицю Ягайлонську мав чималий шмат дороги, треба було спішити. Швидкі кроки його дудніли по замерзлім і снігом заметенім тротуарі.
Вулиці були ще зовсім порожні. Незважаючи на місячне світло, по рогах і на поворотах палились гасові лампи, що звичайно бувають гашені лише тоді, коли панують найбільші темнощі. Тут і там спішили робітники до своїх верстатів або, туркотячи по замерзлім і грубою верствою льоду покритім бруку, їхали бляшані буди з свіжим печивом, розвозячи його по грайзлярнях. Обік костьола бернардинів стояли якісь дві скулені старенькі жінки в лахманах, ждучи, чи швидко відчинять костьол на ранішню відправу, і скорочували собі час ждання цілою літанією прокльонів та гарних епітетів, якими вони одна одну обкидали. Дальше з ясно освітленої кав'ярні Мюллера чути було уривки співів, прокльонів і скарг, виголошуваних рівночасно кількома захриплими, п'яними голосами. Минаючи швидко кав'ярню, Начко пригадав собі анекдот з 1848 року: перед генералом Гаммерштейном, що бомбардував місто, стала депутація найповажніших горожан-поляків. Коли члени депутації представились йому поіменно, грубіянський генерал крикнув:
— Der Teufel noch amal! Hild, Mild, Wild, Stieller, Piller, Müller! Das sind ja aber verflucht polnische Namen![1]
І Начко всміхнувся, минаючи Галицьку площу. Порожні будки синевідських бойків довгою низкою стирчали збоку тротуару, мов оголені з тіл кості. На другім боці площі стояло кілька санок фіакрів; чути було, як перемерзлі коні звільна, правильно хрупали обрік і як на санках, прикриті коцами, хропіли візники.
- ↑ [До чорта! Гільд, Мільд, Вільд, Штіллер, Піллер, Міллер! Та це ж прокляті польські імена!]
