Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/376

Ця сторінка вичитана
— 374 —

їх, бо бачу в вас під нїмецьким сурдутом[1] не задушене ще дорешти жидівське серце, не зовсїм іще розполовинену стару жидівську душу.

— Дякую за комплїмент, — з усміхом мовив бурмістр, — а тільки я й досї не бачу, яку цїль мала цїла та наша розмова.

— Тепер я можу сказати вам про ту цїль і не потребую лякати ся, що ви висмієте мене й викинете за двері як шаленого. Бачите, за пару день мають тут у містї зібрати ся народнї збори руських хлопів.

— Чув я про се. Ну, та, мабуть, із того нїчого не буде, староста не дозволить.

— Бачите, він дуже рад би не дозволити, але трохи боїть ся сього молодого адвоката, що скликає ті збори. Для того пан староста шукає бокової стежки й отсе вже наказав Парнасові, щоб не дав своєї шопи на збори.

— Мусять наймити шопу в кого иньшого.

— Із кождим иньшим таке саме буде. Жидові пан староста пригрозить, а в передміщанина винайде знов щось иньше, і таки заборонить збори. А менї б дуже хотїло ся, щоб вони відбули ся.

— Вам?

— Так. Бачите, тут є й мій маленький інтерес. Та хлопська нарада буде головно звернена проти реформи повітової каси.

— Ах, то се ви на маршалка Брикальського гострите зуби! — сміяв ся бурмістр.

 
  1. Сюртук