От і бач. Найлїпше, я піду собі, а за пару день ти пересердиш ся і знов усе буде добре.
Он як! Буде добре? А може не буде? Може я не захочу?
То як схочеш. Не захочеш ти, то захоче друга, третя, котра будь. Хиба мало вас таких? (Надягає сурдут.)
(Зіскакує як ужалена.) Нас… таких! Ах, правда… Ха, ха, ха!… Твоя правда. Я не маю права не хотїти. Я мушу хотїти… І знов буде добре. (Наближає ся до нього, тихійше.) Слухай, Юльку, та не вже ти так таки зовсїм, анї крихітки, анї дрібочки не любиш мене?
Слухай, Каміля. Не розумію тебе. Чого тобі треба від мене? Се ти вже не перший раз заговорюєш із сеї бочки. Знаєш добре, хто ти. Знаєш, що я твій гість. Прийду, зроблю що треба, заплачу що належить ся і піду. Коли приходжу, люблю тебе як голодний теплу страву аб чарку горілки. А коли голодний на-
