47
— За абшитом, пане капітане. Пятнацять лїт treu und redlich прослужив.
— Ви його знаєте? — запитав пан.
— Ну, якже, хто би не знав Думяка, що був Vordermann у ґренадерськім полку! Любимець усїх ґенералів. А ви чули, як він грає? Знаєте, бувши в Віднї заслухав ся, як грав Паґанїнї, тай почав собі-ж на той спосіб. Варто послухати! Граєш іще, Думяк?
— У мене тепер роботи богато, рідко коли і в недїлю за скрипку беру ся.
— Ґенерал від ґренадерів дарував йому скрипку. Талановитий чоловік, шкода, що невчений. Але що ви тут за комедію показуєте? Бо я не зрозумів, що сей чоловік говорив і по що вони хлїб на столї поклали?
— Се у них звичайні обряди при сватаню, — сказав пан. — Я також з разу не догадав ся.
— При сватаню? Значить, прийшли пана дїдича просити на весїлє?
— Дїдька лисого на весїлє! — скрикнув пан. — Прийшли сватати мою дочку за отсего опуда!
— Ви? Думяк? — дивував ся капітан.
— Так, пане капітан, до розказу. Я чесного роду, тепер вольний чоловік і ґосподар, панна Галя мене любить, до панства її не тягне і дала менї слово, що піде жити зо мною. От я й приходжу до пана дїдича зі сватами.
— Мовчи, рекрутське вухо! — крикнув дїдич удаючи, що дуже сердить ся, хоч на правду йому робило ся якось смішно з усеї сеї пригоди. — Мовчи, не смій менї навіть згадувати про своє дурацьке сватанє. Я тебе анї бачити, анї чути не хочу, ти анархіст, ти на шибеницї скінчиш, а моїм зятем не будеш як світ світом.
— Поперед усього, — холодно і спокійно відповів Кость, — до сватів чемні люди говорять без крику. Так уже звичай велить. Можете нас відправити, але чести нам не уймайте. І я вам не рекрут, а вислужений фельфебель від цїсарських ґренадирів.
— А будь ти собі сам вислужений дїдько, то я тебе не хочу знати! — скрикнув пан і тупнув ногою. — Альо, старости, беріть свій хлїб і забирайте ся з Богом до дїдька!
