Спомини з часів української революції (1917–1921)/I/IV
| ◀ На Україні — Олевськ | Спомини з часів української революції (1917–1921) Частина I. До Берестейського миру Подорож до Київа |
У Київі ▶ |
|
Коростень. Декілька потягів заповнених Полуботківським курінем, — майже втричі більше людей як у нас: добре вдягнуті, ситі, не те що ми, обідрані. Від розмов ухиляються: в Київі і без них війська досить, самих Полуботківців два куріні, Січові Стрільці, Богданівці, Сагайдачники, дивізія Сердюків — раду дадуть… А з Малина передають наші гайдамаки, що в Київі бій. „Центральна Рада“ ніби-то вже не істнує.
— Вперед! там видко буде! — 3 гуркотом їде потяг, гайдамаки мерзнуть і в углярці біля скорострілів і в неопалених возах.
Малин — наша стежа 5 гайдамаків з одним скорострілом вартує потягу із мінами.
Забезпечуємо їх їжою на 10 діб, декількома скриньками набоїв.
Доїздимо до Святошина. Там стрічає нас молоденький старшина і каже, що він має наказ не пропускати в Київ ні одного потягу з військовими частинами. Дійсно на стації стояв якийсь потяг з навантаженими гарматами російської батерії.
Починаю довгі пертрактації телєфоном, які не дають нічогісенько певного. Хтось із Київа ч. 2. українською мовою переказує, що прибуття впорядкованих українських частин є бажане. Київ ч. 1. та Пост волинський (перестанок перед Київом, перехрестя залізниць з Рівного та з Сарнів) подає, що київський вузол не може приняти ні одного потягу, хоч командант стації Святошина каже, що це брехня. Дріт Святошин — Київ — пошта (Святошин — Київ 8 до 10 кільометрів) не працює. З Київа чути поодинокі рідкі вибухи.
Командант Святошинської стації пояснює, що ніби то в Київі почали Москалі повстання проти „Центральної Ради“. Що до них мали приєднатись і деякі Малороси; проти повстання змагаються тільки Богданівні, частина Полуботківців і здається Січові Стрільці. Решта залоги „нейтральна“. Каже, що він напевно знає, що сердюки, які стоять у касарнях на Лукіянівці, держуть „нейтралітет“ — повний і що якась технічна частині, в касарнях на шосі Святошин-Київ, держить „нейтралітет“ ворожий „Центральній Раді“ та разом із бельґійськими панцирниками — автомобілями, не пропускає нікого озброєного до Київа. Держить невтральність, але сприяючий Українцям і польський курінь, що стоїть у Святошині та який висилав стежі вартувати на стацію. І дійсно, я побачив на ст. Святошин стежу з біломалиновими стрічками та з балачок із ними довідався, що активних українських військ у Київі дуже мало та що провід повстання в руках чи то російських большевиків чи то С-рів і що навіть російська буржуазія співчуває повстанцям, здержуючи у ворожій невтральности офіцерство, яким переповнений Київ.
Після тих усіх інформацій Гордієнківці вирішили по сотнях рушити далі, а там вже видно буде.
Вже вечеріло, коли я рішуче повідомив стацію Пост волинський, що потяг й Гордієнківським полком від'їздить та що для нього мусить знайтися вільний шлях.
Командант Святошина, з формальних мотивів протестував, але дав зайвий паротяг, який пішов уперед з озброєною угляркою та командантом полку, а за ним ешелон у повнім поготівлі.
Ми вїхали на Пост волинський не зважаючи на зачинений семафор, і заняли його без перешкод.
В залізничій обслузі на стації Пост волинський видно наглядний поділ: — частина залізничників допомагає, частина явно нам ворожа; до остатньої треба зачислити всіх вищих урядовців. Всі ті, що неприхильні нам найбільше, не вміють по українськи.З Посту вол. видно далекий Київ, що у темряві ночі горить загравою наче великий світильник. Там, на право — на тлі неясного сяйва чорніє „Кадетська роща“, під якою скупчилось світло: — це Київ I. та майстерні біля нього.
Раптом з боку Київа, з над самого Дніпра заторохкотів скоростріл. Його докладно чути у морозній тиші ночі; близше відповів другий.
Гукнула гармата і виття стрільна закінчилось вибухом високим і невдалим над Кадетською рощею. Другий гарматний вистріл блискавкою освітив район Київської стації і йому відповів десь вибух далеко — далеко. Мені здалося, що в околицях Лаври.
Знову вистріли і вибухи над Київом I., — та такання скорострілу в напрямі на Київ II.
З телєфонічних та телєґрафічних розмов нічого не розбереш: якась каша бажань, наказів, прохань з різними мотивами, ріжними мовами й акцентами.
Стає ясним, що це початок революційної боротьби, — коли ворогуючі ґрупи ще не здеференціонувались, коли ще немає нічого виразного, коли засоби звязку ще в розпорядженні всіх змагаючихся, коли ще ні за ким немає виразної перемоги.
У такому випадкові орієнтуватися можливо тільки у головних кермуючих осередках і рішучість починів мусить бути головною умовою доцільного ужиття сил: — А тому, далі вперед!
Повідомляю Київ II, який виявляє найбільш бажання бачити гайдамаків і хоч не має вільного залізничого шляху, що їду. — Київ I. навіть не повідомлюю, вирішивши його обминути, переставляючи переводи з переднього паротягу, який повинен би забезпечити від катастрофи. Намірові сприяло те, що керування переводами тих шляхів, які йшли в обхід Київа I. між ним та містом, не було зцентралізоване.