Словник української мови (1937)/душа
| ◀ дучковий | Словник української мови Д душа |
душар ▶ |
|
Душа́, ші́, ж. 1) Душа. Тіло потішається, як чоловік зап'є, а душа погибає. К. ЧР. 44. Чує щось душа, та мені не каже. Ном. Люблю як душу. Мет. 62. Бо́гу ду́шу відда́ти. Умереть, отдать богу душу. За час, за годину милосердному богу душу оддав. Макс. (1849). 22. З душі́. Искренно. Ой чорнявую з душі люблю, — на біляву залицяюся. Лавр. Сам душе́ю. Один-одинешенек. Ном. № 10680. Лежала собі сама душею. МВ. (О. 1862. I. 81). Чого́ душа́ забажа́є. Чего бы ни захотелось, — все. Кв. II. 331. По душі́ дзвони́ти. Звонить по мертвом. 2) Человек, душа. Забере з собою приятелів душ тридцять або й сорок, да й іде з ними в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. Йому треба над п'ятьма душми буть ураз, то тепер йому ніколи. Лубен. у. Вони у дві душі робили. Кролев. у. 3) В скрипке: душка, подставка внутри, распорка. Здоров, скрипалю! — Здоров, чорте! — Ну, давай душу! — А скрипаль трісь об дуба скрипку, та й дав чортові душу з скрипки. Грин. I. 41. 4) Место внизу горла спереди. Не застебнулась до шиї, мені й надуло в душу. Рк. Левиц. 5) Опухоль на шее. ЗЮЗО. II. 389. Ум. Ду́шка, ду́шенька, ду́шечка, душеня́тко, душеня́точко, души́ця. Кроме последнего слова, употребляются преимущественно как ласкательные имена для любимых, дорогих людей. Ой кріп та ромен та петрушечка… кучерявий Іван, моя душечка. Нп.