Словник української мови (1937)/дурний

by Борис Грінченко

◀ дурнеча

Словник української мови Борис Грінченко Д дурний

дурник ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дурни́й, а́, е́. 1) Глупый. Заткне тебе за шапище, за дурную головище. Чуб. III. 146. Хто дурнішний — чи пани, чи прості люди? — Пани самі по собі дурні, а ми самі по собі. Ном. № 13473. Лучче з розумним згубити, як з дурним знайти. Посл. Да дурна була дівчинонька, що так ісказала. Чуб. V. 7. Дурни́й ро́зум. Глупость; глупая голова. Дурний свій розум проклинаю, що дався дурням одурить. Шевч. Ти, козаче молоденький, дурний розум у тобі. Мет. 15. З дурно́го ро́зуму. По глупости. Дурне́ бала́ка. Глупости говорит. Змиев. у. Дурне́ ко́лесо. Весенняя игра. Маркев. По-дурно́му. Напрасно. 2) Бешеный (о собаке). Грин. II. 20. Дурна собака наших собак покачала. Харьк. у. Ум. Дурне́нький, дурне́сенький. Раденький, що дурненький. Ном.