Словник української мови (1937)/думно
| ◀ думний | Словник української мови Д думно |
думонька ▶ |
|
Ду́мно, нар. 1) Задумчиво. Шкода здоганяти, шукати, гукати! Пішла луна по гаєві сумно. Ніхто не озвався, ані засміявся, зоставсь козак сам собі думно К. Досв. 67. 2) Гордо.