Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дуля
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ду́ля, лі, ж. 1) Порода груш. 2) Кукиш, шиш. Ти думаєш, дурню, що я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Чуб. V. 1114. Ум. Ду́лька, ду́лечка. Грин. III. 224. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Лавр. 133. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки. Мет. 12.