Словник української мови
Борис Грінченко
Д
дривітня
Київ: Соцеквидав України, 1937

Дри́вітня, дри́вотня, дри́вутня, ні, ж. Бревно, на котором рубят дрова, а также и место, где оно находится. Хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дривотню. Кост. (О. 1862. VI. 46). На дривітні дров ні поліна. ЗОЮР. I. 220. А турки, що тріски на дривітні, валяються кучами. ЗОЮР. I. 291. Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дривотню. Кв. II. 160.