Словник української мови (1937)/доказ
| ◀ докажчиця | Словник української мови Д доказ |
доказати ▶ |
|
До́каз, зу, м. Явная улика, обвинение. Доказ маю, хто вкрав. Каменец. у. На кого маєте пеню, — скажіть; я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова. Кв. По доказу то було трусять горілку, а нападом справник не дозволяв трусить так здря, ні, було за це й дрюка. Харьк.