Словник української мови
Борис Грінченко
Д
добрити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Добри́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Задабривать. А вона вже і всміхається до його і стравою щонайкращою його добрить, так ні! сидить, насупившись, мов той сич. Змиев. у. 2) Хвалить. Тільки й добрить, що той світ, ніби вже в сьому світові нема ні добра, ні краси. МВ. I. 44. 3) Удобрять.