Словник української мови (1937)/димар
| ◀ димановий | Словник української мови Д димар |
димаревий ▶ |
|
Дима́р, ря́, м. Печная труба. Грин. II. 158, 102. А Максим на пожарище та на попелище подивився… Нема ради! Тільки вітер свище у димарі та в комині. Шевч. 590. Ум. Дима́рик, дима́ричок.