Словник української мови (1937)/дивовижа

by Борис Грінченко

◀ диво

Словник української мови Борис Грінченко Д дивовижа

дивовижний ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Дивови́жа, жі, ж. 1) Замечательное зрелище; замечательное или странное явление. Уман. у. Чого ти, зятю, на мій двір поглядаєш? На моїм дворі ніякої дивовижі не маєш. Рк. Макс. 2) Диковина. Навдивови́жу. На удивление. Що вже за хороше дівча було, всім навдивовижу. Васильк. у. В дивови́жу. В диковину, удивительно. В дивовижу була їм ця загадка. Грин. II. 274. Не в дивови́жу. Не в диковину. Йому не в дивовижу дівчат цілувати, мов оріх лускать. Кв.