Словник української мови (1937)/далебі
| ◀ д'але | Словник української мови Д далебі |
далебо ▶ |
|
Да́лебі́, да́лебі́г, нар. Ей-ей, право. Далебі, що правда. Макс. Ой не смійся, дівчинонько, далебі не смійся! Я у тебе молодої отрути наївся. Мет. 90. Ей, шануйся, коли хоч, бо далебі колись тму-мно-здо-тло спишу на спині. Ном. № 3600. А мої (діти) вже й геть то живучі. Такого їх, такого їх, що далебіг не знаю, що й діяти. Левиц. I. 139.