Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гунути
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гуну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дунуть, загудеть, зашуметь, крикнуть. Як гуне, — такий вітер! Змиев. у. Він разом як гуне! 2) Кинуть, броситься. Гуне́м огулом на врага. Мкр. Г. 31. Собаки так і гунули, та вп'ять назад. О. 1861. V. 72.