Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гулька
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гу́лька, ки, ж. 1) Развлечение, гуляние, безделие. А я з гульки додомоньку — єсть де відпочити. Гол. I. 128. Чаще во мн. ч. Не ходив ти за волами, але сь ходив за гульками. Гол. III. 82. Ти все в питки та все в гульки, а об смерті нема й думки. Грин. III. 144. 2) Ум. от гуля.