Словник української мови (1937)/гудзь
| ◀ гудзола | Словник української мови Г гудзь |
гудзя ▶ |
|
I. Гудзь, дзя, м. 1) Пуговица. Мет. 403. Циновим гудзем застебнувся. Котл. Ен. IV. 26. 2) Шишка от ушиба, опухоль. Будував сю хату низького зросту чоловік і двері міряв по собі, то аби-сьмо гудза не набили. Св. Л. 27. Да якийсь бойчак загилив кизяк, вліпив кизяком, аж гудзь під оком. Грин. III. 54. 3) Узел на веревке, нитке. Сей батіг був і посмолений, а тепер вже давно обліз, аж рудий та товстий такий! І на кінці гудзь як голуб'яче яйце. Св. Л. 74. Ум. Гу́дзик. Іде по улиці чоловічок, сам мерзений, мідяні гудзики, на шапці бляшка з доброго семигривенного. Морд. Оп. 23.
II. Гудзь! гудзя́! гудзь-гудзь! гудзюсь-на! меж. Гуджа. Гн. I. 25. Kolb. I. 65. Призыв для свиней. Вх. Уг. 271.