Словник української мови (1937)/грім
◀ гріло | Словник української мови Г грім |
грімкий ▶ |
|
Грім, гро́му, м. 1) Гром. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Ном. № 562. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Ном. № 763. Бодай мене громи вбили, коли-м не єсть тобі милий. Чуб. V. 235. 2) Раст. Herniaria glabra L. ЗЮЗО. I. 124. Ум. Гро́мик. Мет. 259.