Словник української мови
Борис Грінченко
Г
граблі
Київ: Соцеквидав України, 1937

Граблі́, бе́ль и блі́в, ж. мн. 1) Грабли. Части: держівно́, конец которого представляет развилину — розкіп, на концы которого прикреплен вало́к, а в последний вставлены зубці́. Шух. I. 166. В других местностях держівно называется гра́блисько, гра́блище, граби́лно; два другие названия: вало́к і зубки. Се ще вилами писано, а граблями скороджено. Ном. № 6821. 2) Род писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум. Грабельки́. Ти підеш з косою, діти з грабельками, ти будеш косити, діти загрібати. Чуб. V. 29.