Словник української мови (1937)/гострити
| ◀ гострило | Словник української мови Г гострити |
гострій ▶ |
|
Гостри́ти, рю́, ри́ш, гл. Точить, острить. Щоб мечі, шаблі гострили. Шевч. Гостри́ти зу́би. Приготовляться к чему, острить зубы на кого, замышлять против кого. Не гостри зубів, бо не будеш їсти. Ном. № 3832. Вони на нас зуби гострять. Рудч. Ск. Гостри́ти о́чі, язики́. Острить зубы, замышлять против кого. І ворог мій на мене очі гострить. К. Іов. 36. Язики на мене гострять. К. Псал. 313.