Словник української мови
Борис Грінченко
Г
горлянка
Київ: Соцеквидав України, 1937

Горля́нка, ки, ж. 1) Горло. Стор. I. 48. У роті пересохло, аж торохтить горлянка, мов та гусяча, що баби на неї клубки мотають. Мир. Пов. II. 61. Любив неборак і яку кватирку в горлянку вилить. Св. Л. 169. 2) Высушенное птичье (особенно гусиное) горло, начиненное горохом, служащее для детей игрушкой и для наматывания ниток. Аф. 366. 3) Раст.: а) Brunella grandiflora Moench. ЗЮЗО. I. 114; б) Filago arvensis. ЗЮЗО. I. 123.