Словник української мови (1937)/гора
| ◀ гопцювати | Словник української мови Г гора |
горазд ▶ |
|
Гора́, ри́, ж. 1) Гора, возвышенное место. Як схоче, то й на гору повезе, а не схоче, то й з гори не спустить. Ном. № 2697. Порівняє гори з долинами, а багатих з убогими. Ном. № 1605. Я б і гори покотив. Все сделал бы. Ном. № 5381. Ли́са гора́. Гора с обнаженной вершиной, — согласно народным поверьям обычное место собрания ведьм и чертей. Чуб. I. 199. І на мудрім дідько на лису гору їздить. Ном. № 6502. Золота́ гора́, золоті́ го́ри. Несметное богатство. Се їм золоту гору, та й ту рознесуть. Ном. № 10821. Золотії го́ри обіця́є. Прельщает невероятными обещаниями. Ном. № 4526. 2) Чердак в постройках. Чуб. VII. 388. МУЕ. I. 88. (Черниг.). Лисичка зробилась кішкою, та з хати та на гору. Рудч. Ск. I. 30. Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув. Рудч. Ск. I. 213. 3) О реке: верховье, верхнее течение. Вітер з гори дме, т. е. по течению. 4) Род игры. Грин. III. 115. 5) Бра́ти го́ру. Одерживать верх над кем-либо, одолевать. Здоров'я почало брати гору. К. ЧР. 180. 6) Бра́ти горо́ю. Петь басом высокие ноты; петь первым басом. Ти бери горою, а я буду окселентувати. 7) До гори́, у горі́, у го́ру. См. Догори, угорі, угору. Ум. Гі́рка, гі́ронька, гі́рочка. Грин. III. 44. Го́ронька.