Словник української мови
Борис Грінченко
Г
год
Київ: Соцеквидав України, 1937

Го́д, ду, м. 1) Год. Год — великий чоловік. Посл. (Борз. у.). Влітку день — год. Ном. № 12555. Ой гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотири. ЗОЮР. I. 200. Сім год баба похмілялась, та з похмілля і вмерла. Ном. № 11461. Два годи любились вони дуже. Рудч. Ск. I. 78. Другого чи третього году прислав їй гроші, — на второй или на третий год прислал ей деньги. Харьк. У год. Через год. Дак він жив год. Вони в год якраз і прийшли довідаться. Рудч. Ск. I. 72. Під год, як до го́ду. Как в какой год. Під год (як до году) так і хліб родить. Ном. Год-у-год. Из года в год. Так год-у-год і живемо, хвалити господа. Г. Барв. 17. В ряди́-годи. Редко, иногда. Ном. № 7734. 2) Мн. года́. Лета. Інший молод годами, та старий літами. Ном. № 2217. Года́ ви́йшли кому́. Достиг известных лет. Піп не хоче вінчати: ще, каже, йому года не вийшли. Г. Барв. 201. 3) У году́ бу́ти. Служить по найму на год. Борз. у. По года́х ходи́ти. Служить по найму на год несколько лет. Та щоб я й горенька не знала, та щоб я не ходила по годах. Мил. 202. Та буде ж мене по строках, буде ж мене й по годах. Мил. 202. Ум. Годо́к, годо́чок. Їй дванадцять годочків. МВ. I. 130.