Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гнути
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гну́ти, гну, гнеш, гл. 1) Гнуть. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. № 8595. Спати, — аж гілля гне, — так сильно хочется. Вас. 212. — ки́рпу. Важничать, задирать нос. Ном. № 2467. — на що́, куди́. Намекать на что. Ном. № 13846. Бач, куди гне! (или на що). — тереве́ні. Болтать пустяки. — матюки́. Браниться матерными словами. 2) Запрашивать много. Гне, як дурень за батька — очень много запрашивает. Мнж. 166.