Словник української мови (1937)/гарцювати

Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гарцювати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гарцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Скакать на лошадях, наездничать, ристать, гарцовать. На вороному коні гарцюєм. Шевч. 312. Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитами землю вибиває. Рудч. Ск. II. 112. 2) Бегать, скакать, шалить. Як хочете гарцювати, так ідіть надвір. Кобел. у. Іще самі як дівували та з хлопцями як гарцювали. Котл. Ен. III. 50. Бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться і не раз так бувало, що гарцюючи і мички попалить. Рудч. Ск. II. 54. 3) Танцовать. Рудч. Ск. I. 75. Ріжуть скрипки і бандури, дівчата гопцюють; хлопці, піт аж ллється з шкури, коло їх гарцюють Г. Арт. (О. 1861. III. 102).