Словник української мови (1937)/гайнувати
| ◀ гайнування | Словник української мови Г гайнувати |
гайнути ▶ |
|
Гайнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Небречь, растрачивать, мотать. Ти ж і сам колись був таким, як ми, дукою. Хто тобі, пеському синові, звелів гайнувати батьківщину. К. Бай. 47. Хто в літі гайнує, той в зимі голодує. Ном. № 558. Заробить гроші, та й гайнує їми, — нічого не зостається в його. Новомоск. у. 2) Кутить, гулять. А кум з кумою в корчмі гайнує. Чуб. № 1099. 3) Производить беспорядок. Ну бігать, гомоніть, гайнувати, — аж усе піде жужмом. МВ. II. 10.