Словник української мови (1937)/відходити

Словник української мови
Борис Грінченко
В
відходити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відхо́дити, джу, диш, сов. в. відійти́, дійду́, деш, гл. 1) Отходить, отойти; уходить, уйти. Відійшли козаченьки від села за милю. Мет. 26. Треба одійти од ями, щоб гаразд її перескочити. Ном. № 13752. Було бо багато, що приходили і відходили. Єв. Мр. VI. 31. Незабаром молодий з своїми одходить до себе на обід. О. 1862. IV. 30. 2) Умирать, умереть, отходить, отойти. Твоя душечка одійшла з його поглядом. Г. Барв. 125. Также и о животных: Корова заслабла та через чотири дні й одійшла. Рк. Левиц. 3) Кончаться, кончиться. Покіль воду принесла, то й вечеря одійшла. Чуб. III. 156. Косовиця ще не одійшла. Мнж. 120. Поки одправа в церкві одійде. О. 1862. IX. 67. 4) Поправляться, поправиться, оживать, ожить. Чує Марина, що вона оживає, молодіє, одходить. Левиц. I. 67. Дуб усох, та відходить од коріня. Киев. у. 5) Приходить, прійти в чувство. Поблідши, ніби неживая, упала дівка на рундук. Хоч одійшла вона, та знова зомкнула очі. Греб. 319. 6) Переставать, перестать сердиться. Іноді траплялось, що він її дуже налає…, дак послі, як одійде, пестить було її всяк. Г. Барв. 107. Также відійти́ від се́рця. Я такий, паничу, хоч який сердитий, то зараз одійду від серця свого. Харьк. 7) — кого́. Бросать, бросить, покидать, покинуть кого. Спи, дитятко! Колишу тя, як мі заснеш, одійду тя, поставлю тя під липками, сама піду з козаками. — Не одходи мене, мати! хто ж мя буде колисати? Гол. III. 459.

Відходи́ти, джу́, диш, гл. 1) Окончить хождение. Я вже відходив своє. 2) Оттоптать, утомить хождением (ноги). Відходила я свої ніженьки. 3) Вылечить. К. ЧР. 207. Вона тобі відходить твою слабість. Чуб. Яка вродила, та й одходила. Мил. 34.