Словник української мови (1937)/відставати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
відставати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відстава́ти, та́ю, є́ш, сов. в. відста́ти, та́ну, неш, гл. 1) Отставать, отстать. А того я (зозуля) кую, що від вас відстаю, мої чорні галочки. Мет. 152. Од одного берега одстав, та до другого не пристав. Ном. № 7636. 2) Отставать, отстать, отделиться, отклеиться. Як помазав спину, — аж шкура одстала. Чуб. V. 406. 3) Від журбо́ти відста́ти. Отдохнуть от забот, печали. Нехай (чоловік-п'яниця) спить, нехай лежить, та нехай не встане. Нехай твоя бідна головонька од журботи одстане. Чуб. V. 624.