Словник української мови (1937)/воля
| ◀ вольовач | Словник української мови В воля |
воляка ▶ |
|
Во́ля, лі, ж. 1) Воля, свобода. Степ та воля — козацькая доля. Ном. № 767. Дай рукам волю, то сам підеш у неволю. Ном. № 3821. Чи по во́лі, чи по нево́лі. По собственному желанию или по принуждению. Рудч. Ск. I. 93. Во́лею зроби́ти. Свободно, по собственному желанию сделать. Волею моє серце з твоїм понялося. О. 1861. XI. 15. 2) Власть, сила. Чия воля, того й сила. Ном. № 1054. А я живу в божій волі, не дав мені господь долі. Мет. 57. В своїй хаті своя правда і сила, і воля. Шевч. 211. 3) Желание, соизволение. В свою́ во́лю. Как хочешь. Живи, доню, в свою волю так, як полюбила. Мет. Про мою́ во́лю. Для меня все равно. Про мою волю роби, як хочеш. НВолын. у. Чини́ти чию́ во́лю. Исполнять чье желание, приказание. Чини ж мою волю. Шевч. 15. Чини́ти свою́ во́лю. Делать свое, по-своему. А тим часом вороженьки чинять свою волю — кують речі недобрії. Шевч. 69. Уволи́ти, учини́ти во́лю. Исполнить желание. А циганочко да ворожечко, ой уволи мою волю: да причаруй да козаченька, що гуляє зо мною. Мет. 87. Ум. Во́ленька.