Словник української мови (1937)/виривати

by Борис Грінченко

◀ виречи

Словник української мови Борис Грінченко В виривати

вириватися ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

I. Вирива́ти, ва́ю, єш, сов. в. ви́рвати, рву, веш, гл. 1) Вырывать, вырвать. Вирвав з голови волосинку. Рудч. Ск. II. 201. Виривав кущі з корінням. Стор. МПр. 109. Хоче у вовка з зубів вирвати! Ном. № 4853. 2) Срывать, сорвать. Ой вирву я з рожі квітку, та пущу на воду. Нп.

II. Вирива́ти, ва́ю, єш, сов. в. ви́рити, рию, єш, гл. Вырывать, вырыть. Зайчик узяв та й вирив ямку на бурті. Рудч. Ск. I. 29.