Словник української мови (1937)/винуватець

by Борис Грінченко

◀ винуватель

Словник української мови Борис Грінченко В винуватець

винувати ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Винува́тець, тця, м. 1) Виновник. Мнж. 74. Я не крав деревні, а ось я швидко винуватця знайду. Канев. у. Уміє він пізнати винуватця. К. Іов. 24. 2) Должник. Оце по винуватцях ходив, щоб повіддавали, хто скільки позичав, так нема — не молотили. Черниг. г.