Словник української мови (1937)/викрашати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
викрашати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Викраша́ти, ша́ю, єш, сов. в. ви́красити, шу, сиш, гл. 1) — себе́. Рисоваться, порисоваться, похвастать. Їде (поштар) і свистить: купив за п'ятака свистик і свистить — хотів себе викрасити, що, бач, і він свистить. Екатериносл. у. (Залюбовск.). 2) Только сов. в. = Ви́валашати. Корназ не викрашений. Вх. Лем. 398.