Словник української мови (1937)/буяти
| ◀ буяр | Словник української мови Б буяти |
|
Буя́ти, я́ю, єш, гл. 1) Роскошно расти. Така бузина скрізь як ліс, ніхто туди не ходить, — та буяє так, що продертись трудно. Драг. 81. Поле в них буяє будяками. К. МБ. XI. 152. Гіллястий ясокір буяє. МВ. II. 174. 2) Буйствовать, бушевать. Козаки блукають купами по місту да буяють, як тії бугаї в череді, — хочуть двори ламати да грабувати старшину. К. ЧР. 322. Тепер, славити бога, тихо стало, а то все вітри буяли. Камен. у. 3) Парить, реять; жить и двигаться свободно. Буяли в небо крилами орлиці. Вінок. 228. Риба в морі і в ріках буяла. Чуб. I. 70.