Словник української мови (1937)/би
| ◀ бзюк | Словник української мови Б би |
бибак ▶ |
|
Би, сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая к слову для выражения условности: бы, б. Я ж би тую Україну кругом облітала. Нп. Дурним би назвали, од себе прогнали. Шевч. Би б. Был бы. Не рад би б ти моєму братіку, якби в гості прийшов? Рудч. Ск. I. 85. Би-м. Выражается условность в 1-м лице. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Чуб. V. 1. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Федьк. I. 37. Так же точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Федьк. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо; для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, чтобы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали. Федьк. I. 3.