Словник української мови (1937)/белькотати
| ◀ белькотання | Словник української мови Б белькотати |
белькотіння ▶ |
|
Белькота́ти, чу́, чеш, гл. Лепетать, невнятно говорить, бормотать. Язик… белькотав. Ен. V. 58. Показує ручкою і белькоче: мамо… бозя! Кв. «Тату!» белькотали — «тату, тату! ми не ляхи». Шевч.