Словник української мови (1927)/іно
◀ інклюз | Словник української мови І іно |
іносе ▶ |
|
Іно́, нар. Только, лишь. Чуб. II. 50. Гринч. III. 203. Все може нагородитися, іно страх ніколи. Ном. № 4399. Не прийшла ні снідати, ні обідати, іно прийшла роду одвідати. Чуб. III. 124.