Словник української мови (1927)/край
| ◀ країна | Словник української мови К край |
крайка ▶ |
|
Край, кра́ю, м. 1) Край, конец. Суне, суне той кухлик аж на край столу, — поки впав і розбився. Харьк. До краю одежі його приторкнулись. Єв. Мр. VI. 56. Нема краю тихому Дунаю. Мет. 14. Уразив він моє серце в самий край. КС. 1882. X. 37. Од кра́ю до кра́ю. Из конца в конец. Тому доля запродала од краю до краю, а другому оставила те, де заховають. Шевч. 75. 2) Конец, окончание. Він отто переговорив та й край, більш нічого й не промовив. Екатер. г. Край уже! більше не хочу сьогодня робити. Харьк. Оце ж моєму наймитуванню край. Полт. До кра́ю. Окончательно. Він і перш був ледащо, а як прийшов з війська, то вже до краю розлайдачився. Подольск. Кра́ю, до кра́ю дово́дити. Оканчивать, приводить к концу. Треба краю доводити, коли й де вінчати, та й весілля. Шевч. 107. Та доведу вже до краю, доведу — спочину. Шевч. 206. *Діжда́ти краю. Утерпеть, дотерпеть до конца, выдержать. Думає: чия це дівка така гарна в церкві? Не діждав краю, пішов упізнати. Крим. *Дійти́ до кра́ю. Обеднеть, опуститься. Що казати, — колись був чоловік, а тепер спився, зовсім дійшов до краю. Полт. у. Г. Йов. 3) Борт (судна). Мнж. 179. 4) Берег. На широкім Дунаю, недалеко від краю козак потопає. Гол. I. 115. 5) Сторона. Ой ходімо, товаришу, да на той край помалу. Мет. 85. *На той край. В ту сторону. Як їздиш на той край, то й забіжиш. Мирн. «Правда», 1874, 468. 6) Край, страна, область. Ой визволи, боже, нас всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської на ясні зорі, на тихі води, у край веселий. ЗОЮР. I. 214. Тяжко-важко умірати у чужому краю. Шевч. Рі́дний край. Родина, отечество. От і виходили з Запорожжя один за одним гетьмани козацькі… супротив ворогів рідного краю. К. ЧР. 11. Треба рятувати рідний край. Стор. МПр. 57. 7) Кусок, ломоть (хлеба). Як хліба край, то й під вербою рай. Посл. 8) Употребленное как наречие: а) Очень, крайне. Тут край треба грошей, а їх нема. Волч. у. Мені край треба продати корову, а инчу купити. Волч. у. б) На конце, на краю. Довго вони на могилі край села стояли. Макс. А думка край світу на хмарі гуля. Шевч. в) Возле, около, при, над. Котору дитину любила-кохала, — край себе не маю. Макс. Виплакала карі очі, край козака стоя. Нп. Тільки край мого серденька як гадина в'ється. Грин. III. 220. По діброві вітер віє, гуляє по полю, край дороги гне тополю. Шевч. Надибав дівчину край долини. Гол. I. 120. Моя хата край води. Нп. Ум. Крає́чок, крайо́к. З краєчку рожево зорялося од схід сонця. МВ. II. 188.