Словник української мови (1927)/корчити

by Борис Грінченко

◀ корчистий

Словник української мови Борис Грінченко К корчити

корчитися ▶

Київ: Горно, 1927

Ко́рчити, чу, чиш 1) Корчить, гнуть. Як берест од огню корчиться, так… місячного відьмача, або відьму, щоб корчило і ломило. Чуб. I. 85. Хлопці сиділи, постолики корчили. Грин. III. 103. 2) Кривить. Батько як зачав корчити лице. Ном. № 2346. 3) = Корчува́ти. Вх. Лем. 427.