Словник української мови (1927)/кончина
| ◀ конче | Словник української мови К кончина |
конюх ▶ |
|
Кончи́на, ни, ж. 1) Край, конец. Я не бороню йому стояти при престолі божому й до кончини його віку. МВ. I. 16. 2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина. ЗОЮР. II. 284.