Словник української мови (1927)/конче
◀ конферяник | Словник української мови К конче |
кончина ▶ |
|
Ко́нче, нар. 1) Безотлагательно, непременно, именно. Нащо се вам його так конче треба? МВ. II. 188. І треба ж було сім паничам потрапити перелізти конче в мій садок. Лев. Пов. 37. *2) Вполне, совсем. Не конче то статечне життя провадив дядько Федюсь, коли вернув з війська додому. Борд. *Купив собі хатину в однім не конче великім селі. Борд.