Ко́ник, ка, м. 1) Ум. от кінь. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) Насек. Кузнечик, Locusta. Вх. Пч. I. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. 3) Пряник или глиняная игрушка в форме коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала… А Карпові соловейка та коників пару. Шевч. 112. 4) Мн. Род узора для вышивок на рубашках. Гол. Од. 73. 5) Конская голова, выделываемая как украшение разных предметов, напр., рукояти гуцульского ке́лефа. Шух. I. 275. Стіл на ко́никах. Стол на ножках с украшением в виде конской головы? Сим. 227. 6) Часть гончарного кру́га: деревянная дощечка, прибитая одним концом к скамье, с выемкой на другом конце, в которую входит веретено. Вас. 179. 7) Пластинка, вертикально стоящая на каждом из четырех концов креста виту́шки, с загнутыми концами; на ко́ники надевается пряжа. Чуб. VII. 410. Вас. 202. 8) Часть ткацкого станка. См. Верста́т. 9) Часть начи́ння. См. Начи́ння 3. *10) Ко́ники. Карусель. Сл. Яворн. 11) Мн. Соро́чі ко́ники. Раст. Delphinium consolida. Вх. Пч. I. 10.