Словник української мови (1927)/конати
| ◀ конання | Словник української мови К конати |
конвалія ▶ |
|
Кона́ти, на́ю, єш, гл. 1) Умирать, кончаться, отходить. Не один бідаха, конаючи в крові, тужить, що не поліг під Берестечком. К. ЧР. 358. Уже твоя, козаченьку, дівчина конає. Нп. 2) Мучиться. Сам не соромиться конать в ярмі у ляха. Шевч. Або в пана у кайданах у склепу конає. Шевч. Він кона́є. Он при последнем издыхании.